Іван Петляк

39 років. Народився у селі Черніїв Івано-Франківській області. Пластує з травня 1990 року. Член куреня "Лісові Чорти".
Стежте у соціальних мережах

Іван Петляк – парох Української Греко-Католицької церкви у селищі Вікторів Івано-Франківської області.

Про зустріч з о. Іваном домовились безпосередньо у селищі Вікторів, в якому він мешкає з своєю сім’єю вже понад 7 років. Селище знаходиться неподалік Івано-Франківська, традиційно для українських сіл, дорога туди з траси доволі умовна – це радше шматки асфальту поміж ямами.

Невеликий будинок Івана знаходить поруч з церквою на іншому краю села. Приїздимо туди в обідню пору, якраз коли родина обідала. Нас, не чекаючи відповіді на питання «ви голодні», одразу теж саджають за стіл.

Під час розмови Іван щирий та відкритий. Коли проводив своєрідну екскурсію по церкві, в якій служить, було помітно, що за неї він дуже вболіває. Адже вклав багато зусиль, щоб вона мала належний вигляд. Зрештою, бути священиком – це ж не просто робота.

RBL_2937

- Вікторів вже став своїм, рідним місцем?

Так, все ж таки 7 років тут живу. Я добре розумію це село, його мешканців. Вболіваю за це село, щоб тут і дороги якісь будували, щоб порядок був.

В селі священик завжди є навиду, і досі є певною владою. Здавна казали, що село тримається на трьох особах: голова села, священик та директор школи. І ти маєш цьому статусу відповідати, тоді тебе будуть нормально сприймати, буде віддача.

Пласт – це товариство
Процитувати TwitterFacebook

- Розкажи, коли прийшов до Пласту і за яких обставин?

В моїй школі у селі Черніїв поблизу Івано-Франківська, звідки я родом, був такий вчитель фізики Степан Корчинський. І от він разом з представниками Студентського братства, зокрема Василем Іваночко, запропонував учням поїхати на табір на річку Дністер. Це був травень 1990 року.

Табір не був тоді пластовим. Але вже там під час табору Степан розповідав нам про те, хто такі пластуни, що вони мандрують. Різні такі цікаві речі для хлопців. Власне з того часу створився перший гурток, і ми почали пластувати.

Насамперед, Пласт – це товариство. Тоді до Пласту приєднались всі мої друзі. Звісно, що хтось з часом відпав, але мені це сподобалось. І коли вже Корчинський полишив наше село, то він залишив на мене виховництво.

- А от ти кажеш, що багато друзів відійшло, ти ж залишився. Чому?

Я не звик полишати справ напівдорозі. Та й сама ідея організації, фактор складення присяги. Адже це дуже серйозна річ, коли людина обіцяє щось робити перед лицем Божим, України. В той же час відчував відповідальність, адже Пласт тоді у Черніїві тримався на моїх плечах.

RBL_2991

- Ти є священиком. Насправді, не така пересічна професія. Як вирішив статити ним?

Це був початок 90-тих. Греко-Католицька церква лише відроджувалась на Україні. Пам’ятаю тоді кинули певний клич, щоб до відродженої церкви приходили нові, молоді священики. Адже звільнялось багато парафій, які залишала Московська Православна церква.

І тоді в Івано-Франківську відкрилась Духовна семінарія. А мій пластовий виховник Степан Корчинський звів мене з колишнім, ще довоєнним пластуном, о. Романом Кияком, який почав проводити для нас такі собі науки.

Хоча, чесно скажу, тоді не було одразу думки, що я стану священиком. Я просто йшов до Семінарії, щоб вивчити богослів’я. Таких як я тоді було більше 150 молодих хлопців, не всі згодом стали священиками.

До мене усвідомлення, що таке бути священиком, що таке служіння Богу, це прийшло вже в останні роки навчання у Семінарії.

Завжди слід бути готовим робити те, до чого ти здатний
Процитувати TwitterFacebook

- Бути священиком – це робота чи це покликання? Чому от твої одногрупники не стали священиками?

Напевне, відчули, що бути священиком це не їхнє. Адже це велика відповідальність, вони ж могли подумати, що їх не вистачить, щоб це потягнути та виконати місію священика. Простіше кажучи, вони могли побоятись стати священиком.

Завжди слід бути готовим робити те, до чого ти здатний. Якщо ти відчуваєш, що маєш до чогось хист, що це є дар від Бога, тоді ти мусиш робити лише крок вперед.

Пласт був першою сходинкою, на яку можна було опертись в подальшому житті.
Процитувати TwitterFacebook

- Як це бути священиком? Це складно?

В певній мірі, адже це і певні обмеження, які існують. В церкві ти маєш справу з людьми різного віку, різних уподобань. Це десь можливо порівняти з Пластом, хоча, звісно, у Церкві свої правила гри.

Та Пласт допоміг мені, наприклад, у тому, що навчив як це – бути прикладом для когось, як вести людей за собою, вміти навчити когось, подати свою думку. Пласт був першою сходинкою, на яку можна було опертись в подальшому житті.

RBL_2998

- А от розкажи мені, Вікторів – це вже твоя друга парафія. Ти, взагалі, маєш якийсь вплив на те, куди тебе призначать?

Мені пропонують. Кажуть, що є парафія, чи то просто вакантна, чи така, де є потреба навести порядок. Тоді єпископ, якому його помічники порадили, що є той чи той священик, який міг би з тим впоратись, він вже спілкується напряму з цим священиком.

- На твою думку чи потрібно змінювати парафії священикам?

Є різні точки зору. Одні священики переконані, що слід міняти парафію ледь не кожні 5 років. Адже ти на парафії зживаєшся з людями, вони тебе можуть почати сприймати за панібрата. А до священика все ж мусить бути певна повага, ніхто не каже, що мають кланятись чи руки цілувати, але повага мусить бути.

Моя думка, це може з віком приходить, що все ж хочеться певної стабільності, осілості. Хоча священик завжди має бути готовим рухатись і змінювати місце служіння.

Після того як склав церковну присягу, ти собі вже не належиш
Процитувати TwitterFacebook

- А от таке провокативне питання. Припустимо, що в церкви була потреба, щоб ти переїхав на Схід України, погодився б?

Якби була така потреба, і єписком сказав «хлопці збирайтесь, бо треба», то погодився б. Є така річ як послух церковній владі. Ти маєш бути готовий слухати тих, хто над тобою. Після того як склав церковну присягу, ти собі вже не належиш.

RBL_3142

- А ще мене завжди цікаво, священики вони готуються до своїх недільних проповідей, чи це якийсь експромт?
Обов’язоко мусиш готуватися. Якщо хочеш, щоб твоя проповідь була вдала, щоб ти зміг донести той, чи інший зміст, то маєш готуватись. Десь щось підчитати, знайти цікавий матеріал, тоді вона зовсім по-іншому звучить.

Я от по собі помічаю, коли ти не встиг щось підшукати, то думка зовсім по-іншому складається. Хоча експромт він деколи може бути, може вийти дуже вдалим. Але священик мусить готуватись, по-простому, навіть, щоб мав добрий запас слів, думок, які можна вміло використати.

Українська ідея завжди була у Греко-Католицькій церкві
Процитувати TwitterFacebook

- Під час проповіді ти ж вкладаєш певні думки в голови парафіян. Зачіпаєш питання політики? От під час Майдану, наприклад?

Обов’язоково говорю про такі речі. Але я б не назвав це політикою. Це нормальна українська ідея, яка завжди була у нашій Греко-Католицькій церкві. Просто, ти маєш відчувати, коли є щось актуальне, якісь події, то церква не може говорити про щось далеке.

З людьми слід говорити про наші реалії, не треба розповідати якісь казки. Тому я обов’язково це використовую, і люди це сприймають. Молимось за долю Україну ще з часів Майдану, зараз підтримуємо нашу армію.

- Коли ти є виховником, то ти відчуваєш як твої юнаки ростуть разом з тобою, змінюються, пізнають якісь нові речі. От чи є щось таке між священиком і його парафією?

Так це відчуття мусить бути у священика, адже він є вчителем для людей. Я собі, навіть, веду такий певний аналіз того, що нам вдалось зробити разом з вірянами за рік. На початку року ми собі плануємо якісь речі, які втілимо впродовж року, а вкінці збираємось та обговорюємо, що вдалось.

RBL_3062

І головне під час цього – це не ті речі, які ми зробили для церкви. А найбільше я тішусь, якщо ми допомогли разом іншим. Це найкращий показник, коли ми відгукувались на чужу біду.

Моя справа – підтримувати людей, дати їм іскру надії, що все буде добре
Процитувати TwitterFacebook

- Наскільки складно справлятись з емоціями? В тебе ж такий перепад, в один день похорон, в інший хрешення дитини

Знаєш, я намагаюсь, все ж емоції приглушувати, бо така в мене робота. Звісно, що мені не є байдуже, коли хтось лежить у труні переді мною. Але я як священик дивлюсь на цю ситуацію трохи інакше. Смерть – це є частина життя. Моя справа є підтримати людей, у яких емоції вирують, дати їм іскру надії, що все буде добре.

Хоча бувають такі трагедії, коли тяжко стримати сльози самому, але намагаюсь, мушу.

- Молодь зараз не дуже віруюча. Церква має якось адаптовуватись під нові реалії, зацікавлювати молодих?

Церква має про це думати. Молодь – це майбутнє церкви, якщо молодих не буде, то церква не матиме завтрашнього дня.

Ми завжди наголошуємо, що молодь має час на забаву, але мусить мати час і на молитву. Церква в свою чергу має робити якісь проекти для молоді, доступнішими робити проповіді, щоб це було нормально сприйнято молодими людьми.

Я от стараюсь провести для молоді щороку мандрівки у гори. Там у неформальній обстановці ми можемо з ними і пожартувати, і поговорити про якісь серйозніші речі.

RBL_3086

- Так трохи пластові табори нагадує. А от як ти гадаєш, чи можна розвивати Пласт у селах завдяки співпраці з церквою. Тобто, щоб молоді священики поєднували і роль пластового виховника?

На попередній парафії, де я був, я створив гурток хлопців та гурток дівчат. Я був виховником років 3 у них. На початку пам’ятаю, як мені незручно було вдягати шорти, капелюха і йти з ними через село та потім змирився з цим (сміється). Тому може бути таке поєднання, тим більше на селі, де все ж таки складно розвивати пластовий рух.

Хоча все ж краще, якби знайти окрему людину, яка б цим займалась. Церква ж могла б в свою чергу допомагати такій роботі, проводити якісь спільні проекти. Я вважаю, що Пласт – це ж своя ідея, щось таке рідне і найкраще, що може бути для дітей.

У моїй парафії дуже приязно ставляться до пластунів, зокрема до Лісових Чортів
Процитувати TwitterFacebook

- Слухай, а от не жартували з тебе стосовно того, що ти належиш до «Лісових Чортів», така цікава назва куреня для священика?

Та ні, не було такого. Навпаки у моїй парафії дуже приязно ставляться до пластунів, зокрема до Лісових Чортів, адже хлопці часто приїздять в гості. На Водохреща маємо традицію збиратись, спочатку йдемо на Службу, а тоді всі разом до річки. Я тут вже кільком і шлюб давав у моїй церкві.

- І на завершення розмови таке питання про майбутнє. От як гадаєш, можливе в Україні об’єднання церков, щоб в нас їх не було так багато. І чи це потрібно?

Гадаю, що це було б добре. Насамперед, для держави, це була б потужна підтримка для неї, якби була одна єдина церква. Та кожна церква прагне все ж зберегти свої обряди, традиції, історію. Тому може краще зараз працювати над тим, щоб було більше точок дотику, менше якихось образ, скарг одне на одного. До цього вже йде.

Але в цей час я поки ще не бачу, щоб це було реально – об’єднатись усім. Забагато всього все ж нашарувалось, і поки я не знаю як це виправити.