Тарас Гривул

37 років. Народився у Львові. За освітою історик, працював викладачем. В Пласті з 1993 року, курінь "Орден Залізної Остроги".
Стежте у соціальних мережах

Тарас Гривул – заступник командира мінометної батареї по роботі з особовим складом, старший лейтенант.

Ось уже більше як півроку Тарас служить у Збройних силах України. Під час розмови абсолютно не корчить з себе героя, каже, що він з «батареї невідказників». Коли отримав повістку – не став шукати як уникнути служби у війську, а вирішив виконати цей обов’язок з честю.

Українську армію не ідеалізує, відкрито вказує на ті проблеми, які у ній існують. В той же час для нього, це все дрібниці, до яких з одного боку звикаєш, а з іншого мусиш власним прикладом сприяти їх зміні.

Що і робить Тарас, адже досвід роботи викладачем та й пластовим виховником, допомагають йому зараз налагодити життя його батареї на передовій.

PZ__MG_0120_resize

- Як оціниш минулий рік? Був важким?

Бурхливо-активний, я б так сказав. Вже не пригадую, як тоді свята минули. Спогади про минулий рік починаються з 19 січня, з походу під Верховну раду: перші спалені автобуси, сутички з «беркутом», перший осколок з світло-шумової гранати, який застряг тоді у моїй руці.

Наступне враження – це 22 число, коли стоять наші дві сотні проти внутрішніх військ та «беркутів». А тоді Інститутська, яка перекрила всі інші спогади. Згодом війна.

Взагалі, складно послідовно згадувати цей рік, багато всього було.

Я не відмовився тоді від служби у армії. І це для мене важливий досвід у житті.
Процитувати TwitterFacebook

- Ти історик за фахом, працював викладачем, згодом багато часу провів на Майдані, а після цього полишив інші справи та пішов воювати. Можеш пояснити чому?

Я не є добровольцем. Моя батарея, ми самі собі такий термін придумали, «невідказники». Адже люди, які є трохи старшого віку, які вже мають щось у цьому житті, вони не готові так просто все залишити. Взагалі моя спеціальність гуманітарна, викладача – це своєрідна броня від призову. Питання чи потрібен на війні історик? Як на мене риторичне, бо, звісно, що ні.

Але та ситуація, яка склалась у кінці літа, вона потребувала вояків з тими військовими спеціальностей, яких призвали. Я не відмовився тоді від служби у армії. І це для мене важливий досвід у житті. Я багато доклався до того, щоб мій підрозділ став справді доброю військовою одиницею.

- А яким чином, можеш розповісти детальніше?

На війні великий відсоток результату залежить від того, як люди відчувають одне одного, як вміють співдіяти, ну і, звісно, від їх бойового духу.

Моя посада – це роль своєрідного психолога, який має налагодити роботу в групі. Дуже важливо, коли солдат розуміє загальну картину того, що відбувається на цій ділянці фронту, і що він є частиною великої групи. Він тоді краще виконує свої завдання.

Також я пояснюю солдатам якісь речі, яких вони не знають, це також якась така викладацька діяльність, тільки з іншою метою, ніж в університетах.

І, банальне, але теж трапляється – це конфлікти, які можуть виникати в групі, їх слід вирішувати, і вирішувати оперативно.

PZ__MG_1310_resize

- Зараз розпочалась нова хвиля мобілізації. Можливо, хтось з тих, хто читатиме потрапить під неї. Можеш щось порадити їм, взагалі, розповісти, що відбувається після призову далі?

Для тих, хто служив, не буде нічого нового. Це нагадуватиме строкову службу. Але я так розумію, що читатимуть в основному ті, в кого в кращому випадку була військова кафедра.

Піготовка вояків повинна триватиме неменше 1,5-2 місяці, за цей час люди мають не лише познайомитись між собою, познайомитись із стрілецькою зброєю, а й вивчити відповідний військовий фах. В моєму випадку було так, що міномети ми побачили за тиждень до виїзду на Схід. Ми вже по волонтерах їх шукали, в реконструкторів, ну хоч щоб щось побачити.

Це, насправді, було наслідком неякісно проведеної мобілізації, тобто нас призвали, але не знали, що з нами робити. Ті ж заняття з картографії, я після пластових вишколів, провів би їх краще. Моє новацтво краще орієнтується на місцевості.

Те, що ти робив до війська, після служби, виглядає смішно
Процитувати TwitterFacebook

Потрібно настроїтись на тривалий час, неменше року. Для моїх бійців поганий жарт зіграв такий шапкозакидальний настрійм – «ми трошки повоюємо і підемо додому». А потім минуло 2-3 місяці, а треба провдовжувати воювати, а вони не готові були психологічно, це була проблема.

Цей рік – це рік серйозних обов’язків, проте обов’язково слід планувати, що ти будеш робити після армії. Адже згодом ти повернешся і маєш далі працювати, чимось займатись, а не ходити по психологах, намагаючись повернутись до мирного життя. Хоча, те, що ти робив до війська, після служби, виглядає смішно.

А також побут солдата, до цього треба готуватись. Звісно, для пластунів в цьому плані легше, вони звикли до різних таборів. Але треба налаштуватись, що це не 2 тижні табори. Свій побут можна, і треба покращувати вже на місці.

До цього всього можна звикнути і підготуватись, що в свою чергу допоможе легко, а головне, ефективно відбувати службу.

PZ__MG_0313_resize

- Наскільки складно бути в українській армії пластунові. Я зараз про ті стереотипи, які існують: армія зросійщена, там є пияцтво і таке інше.

Образ доволі близький до дійсності. Наша армія – це специфічна структура. В ній ще багато солдафонщини. Підполковник, який не може говорити нормально, бо мусить ковтати матюк після кожного слова – це теж сучасна армія. Та попри ці моменти, попри те, що солдати звичайні люди, не завжди найкращі, ті речі можна пережити і звикнути.

Слід пам’ятати, що ми не змінимо цих людей. Ми маємо працювати з тими людьми, які є, щоб отримати максимальний результат. Взагалі до армії слід ставитись, максимально полишивши емоції, це робота. Ти маєш обов’язок і маєш його виконати.

Закликаю не гасити свої пориви, якщо ти хочеш служити, тоді йди
Процитувати TwitterFacebook

- Пластуни мали б йти масово до армії, вони все ж мають якусь кращу базову підготовку?

Питання участі пластунів у цій армії, я переводжу у питання реформування сучасної армії. І його не зробиш знизу. Ми не повинні всі масово йти, хоча б тому, що немає потреби. Та я закликаю не гасити свої пориви, якщо ти хочеш служити, тоді йди. Я не відкидаю, що частина пластунів, які зараз служать, вони залишаться в армії.

Пласт – це організація, яка певною мірою є елітною. Мусимо визнати, що з одного боку, не можна цінними кадрами розкидатись на звичайні посади. Але маємо змінити загальне ставлення до армії. В Пласті довгий час були баталії про те, що організація не може мати військової спеціалізації. І завдяки тому організація виросла така дуже наївна, ідеалістична і без розуміння, що ми маємо злобного сусіда-агресора.

У армії служба тилу багато років займалась розкраданням. Їм бракувало такого доброго господарника, який є на пластових таборах
Процитувати TwitterFacebook

- Повертаючись до армії. Який стан забезпечення, зброєю, спорядження конкретно твоєї батареї?

Ситуація була плачевною. У армії служба тилу багато років займалась розкраданням. Їм бракувало такого доброго господарника, який є на пластових таборах. Легенди про прапорщиків, які додому не йдуть, не притягнувши якусь дрібничку – це правдиві легенди. Та ситуація змінюється, потрохи, але змінюється.

Завдяки волонтерам можна говорити про забезпечення кращого харчування чи якогось спорядження, наприклад, тепловізорів. Деякі речі просто не передбачені по штату, і тоді органи влади кивають одне на одного, а рішення приймають вони дуже довго, що недопустимо в умовах війни.

Для своїх хлопців я теж збирав кошти, просто на свою картку. За ці кошти придбав додаткові комплекти уніформи, каски, приалади.

Найбільшою проблемою у перші тижні було, коли до моїх солдатів дзвонили родичі і розповідали страшилки, які вони прочитали в інтернеті
Процитувати TwitterFacebook

- А хто допомагав? Чи це були різні люди?

Я не можу сказати, бо це були неіменні пожертви. Але точно збирали пластуни по своїх роботах, були однокласники з 3 класу, викладачі з музичної шкоди та спілки кобзарів. Велику частину цієї допомоги забезпечили клієнти моєї дружини, які приїздили на дитячий табір, який вона організовувала.

Тому, дійсно виходить, що це народна війна. З іншого боку я розумію, що людям складно, вже от більше року, жити у постійній напрузі, і потребі збирати кошти. Я тут у Львові зустрічався з кількома волонтерськими групами, говорили про те, як раціоналізувати волонтерську допомогу, щоб менше затрат було логістичних, тощо. Забезпечення – це от той напрямок, який важливий для армії, і його слід налагодити, а бойовими діями ми вже якось самі займемось (сміється).

А і ще одне, інформаційна робота – це дуже важливий напрямок. Найбільшою проблемою у перші тижні було, коли до моїх солдатів дзвонили родичі і розповідали страшилки, які вони прочитали в інтернеті. Цю ситуацію слід змінювати. Я от сам кілька днів, поки є у Львові, почитав як інформацію подають інформаційні агенства, це постіне якесь наганяння страху, паніки, «всьо пропало». Цього не повинно бути.

PZ__MG_0140_resize

- Ти трохи зачепив про бойові дії. Можеш розповісти, які завдання були у тебе, якщо це не секрет?

Наші позиції були за селищем Кримським, по суті вони були з трьох боків оточені різними частинами бойовиків. Це такий стратегічний напрямок. Мали його тримати, незважаючи на те, що бліндажі, окопи ми копали під постійними пострілами. Головне було по коліна вкопатись, далі вже не було страшно, бо можна було сховатись, стало безпечніше.

Бої за цей час були позиційні, були спроби атак на наші позиції, але ми їх відганяли, засипали мінами. Бої були досить подібними, спочатку свисти куль над головою, поки готуєш міномет. Цікаве таке враження.

Віра має на війні більше значення, ніж у інших умовах
Процитувати TwitterFacebook

- Ти про це якось так з посмішкою говориш. Вже немає страху?

Та десь так. Навіть, от зараз згадую про тих вояків, які приїздили до нас на позиції, спочатку обвішані всім спорядженням, бронижилетами, а ми, які на місці довше були, дивились і думали – «о, туристи приїхали». Ситуація небезпечна, іноді страшно було виходити з бліндажа, але розумієш, що мусиш.

А ще от така річ, у мене в батареї не залишилось атеїстів. Віра має на війні більше значення, ніж у інших умовах. Ця віра дуже спонтанна, але глибока, і вона допомагає не потрапляти в паніку. У нас, наприклад, щоранку була з хлопцями молитва, скріплювала нас духовно і батарея не деморалізувалась після втрат.

- Багато було втрат?

У нас загинув один офіцер, а в хлопців, які поруч стоять четверо. Якось так сталось, що позиції батальйону вони відсунуті трохи глибше були, тому втрати з батальйону лише у наших двох підрозділів.

Тяжко це…

Хлопці витримали 2 дні, і сказали, або розіб’ємо телевізор, або треба налаштувати українські канали
Процитувати TwitterFacebook

- Чи мали ви доступ до інформації, до зв’язку?

Спочатку його практично не було. Я телефонував дружині 3 рази на день і казав, давай політінформацію, що де відбувається. Вже згодом ми обжились, налагодили прийом радіоновин. До речі ловили FM-станції просто на наші рації.

А вже наприкінці року провели від генератора кабелі, і один боєць поставив в бліндажі телевізор. Заради новин, звісно. Хоча перші канали, які налаштували – це були російські, хлопці витримали 2 дні, і сказали, або розіб’ємо телевізор, або треба налаштувати українські. Тоді нам через mms переслали схему антени, і один наш боєць, інженер зробив. То ж почали щось людське ловити і дивитись.

PZ__MG_2147

- Зараз в Україні чимало людей, які не відчувають, що триває війна, живуть у своєму світі. Немає якихось образ?

Звісно, якби всі разом кинулись, війна б завершилась швидше. Але я розумію, що не можуть всі тим перейматись, хтось є слабший, хоче сховатись від цього. Так, іноді були образи, коли розумієш, що от ти в цих умовах, коли смерть по кілька разів прилітає і стукає в двері, а хтось там святкує. Але в такому настрої можна скотитись дуже глибоко. Я, власне, і боровся з тим настроєм серед своїх бійців.

Я розумію, чому люди бавляться, вони можуть сьогодні-завтра побавитись, а далі працювати для армії. Ми можемо поєднати святкування та дуже активне святкування.

Ця відпустка вчить жити кожнем днем, насолоджуватись спілкуванням з сім’єю
Процитувати TwitterFacebook

- Який у тебе план далі? Коли повертаєшся на службу?

За кілька днів повертаюсь в частину. Далі дуже багато варіантів, і ще не знаю, де точно буду. Є таке поняття «солдатська пошта» – це чутки, які поширюються швидше, ніж офіційна інформація. Так от згідно чуток, ми станемо основою нової бригади, будемо базуватись у Артемівську. Але «солдатська пошта» може і помилятись. Тому приїдемо і побачимо (сміється).

Також не забуваю про свій обов’язок, то ж поки ще маю кілька днів, шукаю можливостей, щоб ми отримали безпілотний літальний аппарат для потреб нашої батареї.

PZ__MG_1559_resize

Ця відпустка вчить жити кожнем днем, насолоджуватись спілкуванням з сім’єю, цінувати дружину, допомогу батьків, приділяти увагу дітям.

- Оптимістично дивишся на ситуацію на Сході? Коли ми переможемо?

До літа ні. Ще не має внутрішніх передумов. В нас немає передумов, щоб перемогти, а в них, щоб розвалитись і відступити. Окрім того я ще давніше говорю про тезу «де наш Берлін». Суть цієї тези, що воякам радянської армії було легше, бо вони знали, що мають дійти до Берліна, щоб перемогти ворога. Ми ж у суспільстві, та й армії немаємо такого плану. Повернути Україну в її кордони – це не план, повернути територію і сприяти розвалу Росії – звучить оптимістичніше.

Головне, що пластуни і Пласт мусять в цій всій ситуації готуватись, розвиватись, потрібно щодня вдосконалюватись.